Пора поглубже побродить в себе бы... с украинского

Пильніше й глибше вдуматися в себе (Микола Бажан)

 Пильніше й глибше вдуматися в себе…
Ти звівся й стверд у лютій боротьбі,
З кісток і тріщин викладений склепе,
Маленький космос скривши у собі.
Там в’ються смерчі крихітних галактик,
Двигтять рої движких мікро-плеяд.
Там кожен образ, світла й світу клаптик,
Вкладається у нерозривний лад.
Чи на космічні сфери справді схожі
Півкулі ці, вражаюче малі?
Чи просто плазми згущення? Чи, може,
Мініатюрна копія Землі,
Де все сплелось в доладнім переході:
Ключі артерій, темні стоки вен,
Грузька дрягва клітин, яка на споді
Таїть росток — свій незбагненний ген?
Безкрайність барв, речей, понять і тонів,
В тільця клітин впресована, стає
Мільярдами й мільярдами нейронів,
Що в блискавках стрибків і перегонів
Могуття випробовують своє.
Спалахують. Здригаються. Іскряться.
Контакт. Контакт. Б’є блискавиця вмить.
Це їх гроза. Це їх розряд і праця.
Це їх снаги енергетична сіть.
Як струм, тече в перервчастій напрузі
Коротких, гострих імпульсів стяга.
На противенств пекучому курцшлюзі
Тріпоче мислі вольтова дуга.
Безодня мозку — як світів безодня.
Жахаючись, над глибом їх стаєш,
Бо в них така природня й надприродня,
Недосягненна таїна безмеж.
Тремка, драглиста, сіра мішанина
Заліза, сірки, фосфору, води.
Вона і є оте, що звем — людина,
В ній всі людські пориви і труди,
Тріумфи, біди, перемоги, болі,
Піднесення, тривоги, втрати всі,
Любові ніжність, і суворість волі,
І все життя у творчості й красі.
Хвилястий трепет корок і підкорок.
Мигтливий код вмикань і вимикань.
Ще глибше в себе, здивувавшись, глянь, —
А потім що? А потім… Бідний Йорик!

1976


ПОРА ПОГЛУБЖЕ ПОБРОДИТЬ В СЕБЕ БЫ... (вольный перевод П.Голубкова)

Пора поглубже побродить в себе бы...
Встал и окреп ты в яростной борьбе,
Из тех костей, что выложены в склепе,
Свой микрокосмос скрыв в самом себе.

Там вьются смерчи крошечных галактик,
Дрожат рои лихих микро-плеяд.
Там каждый образ, света, мира «антик»,
Успел улечься в неразрывной лад.

То ль на космические сферы так похожи
Те полушария, хотя и так малы?
То ль просто плазмы сгустки? То ли, может,
В миниатюре - копия Земли,

Где всё сплелось в столь сложном хороводе:
Ключи артерий, стоки тёмных вен,
И клеток сеть, что там, на дне, выходит,
Таит росток - непостижимый ген?

Бесчисленность цветов, понятий, тОнов
Впрессованы в тех клеток «громадьё»
Мильярдами,мильярдами нейронов,
Что в молниях прыжков и «перегонов»
Могущество являют нам своё.

Вдруг вспыхнут. Задрожат. И заискрятся.
Контакт. Контакт. Бьет молния - отметь.
Это гроза их. Это демонстрация.
Энергетической их силы сеть.

Как ток, течет в прерывистости Музы,
Коротких, острых импульсов пурга.
Наперекор палящему  «курцшлюзу» -
Трепещет мысливольтовая дуга.

Да, бездна мозга – бездна всей Вселенной.
Пред глубиной их, в ужасе - встаёшь,
Что сверхъестественно - естественно, безмерно,
Непостижима тайна бездны всё ж.

Трепещущая смесь открыта веком:
Железа, серы, фосфора, воды.
Она и есть то, что зовем мы - человеком,
В ней все порывы наши и труды,

Триумфы и победы, беды, боли,
Подъем, тревоги и потери все,
Нежность любви, как и суровость воли,
И творчество - вся жизнь во всей красе.

Волнистый трепет корок и подкорок.
Мгновенный код включений, «Инь» и «Янь».
В себя всё глубже, удивившись, глянь, -
А что потом? Потом же... Бедный Йорик!