580 Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, II, 24

О всерастущая страсть ослаблых земель!
Те дерзецы ниоткуда подмоги не знали.
Но города возле щедрых затонов вставали,
но водою и маслом каждый кухоль полнел.

О боги, те города у нас в проектах отважных,
вот только судьба угрюмо стирает наброски те.
Они же бессмертны. А мы, как мы слушаем жадно,
чтобы почувствовать тех, кто услышит и нас при конце.

Каждый ребенок, родившись, род наш тысячелетний
полнит и полнит, пока постепенно всех нас
не потрясет, превзойдет в жажде своей ненасытной.

О, мы слишком смелы, времени зная запас!
И только безмолвная смерть, что нас побеждает,
Знает, что наживет с нами и что с нами теряет.


О всезростальне бажання ослаблих ґрунтів!
Перші зухвальці нізвідки підмоги не знали.
Але при щедрих затонах міста виникали,
але водою й олією кожен кухоль повнів.

О боги, ці міста нам стоять у проектах відважних,
от лиш доля похмура плюндрує накреслення ці.
А вони невмирущі. Бачте, які ми уважні,
щоб відчути отих, що почують і нас при кінці.

Кожна дитина, зродившись, рід наш тисячолітній
повнить і повнить, допоки згодом і нас
всіх потрясе, перевершить у згазі невситній.

О, ми занадто сміливі, маючи час!
І тільки смерть мовчазна, яка нас здолає,
знає, що з нами набуде і що з нами втрачає.