579 Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, II, 23

О, зови меня в часы такие,
что с тобою в вековой борьбе,
что скулят, ища, как псы дурные,
как бы выкрутиться, лишь тебе

вдруг покажется: а все же смог поймать.
В непокорстве этом – есть весь ты.
Вольны мы. И знаем, как сжигать
Богом наведенные мосты.

Ждать подмоги нам – но и бояться,
зная: слишком юны мы для старца,
а для небывалого – стары.

Славить – вот по правде наше дело,
ведь мы разом - и топор, и древо
и дурман рискованной игры.


*ЯСА ж. стар. татарск. вестовая пушка или пищаль, тревога. Словарь Даля

О, зови мене в свої години,
що з тобою в вічній боротьбі,
що благають, наче пси провинні,
як би викрутитись, лиш тобі

видасться: нарешті зміг піймати.
В непокорі цій — ти й сам єси.
Вільні ми. І звикли проминати
уготовану нам мить яси.

Боязко ми прагнемо підмоги,
чувши: ще заюні для старого,
а для небувалого — старі.

Нам по правді славити годиться,
адже водночас ми — сук і криця
і загрози трунок о порі.