Сон-157

Я вже не фарбуюсь - посивіла,
І волосся - натуральний блонд,
Я в душі розхристана Сивіла,
А на вигляд - дівчина-цейтнот.

Сивий волос стрижений каскадом,
Падає додолу - як по сходах,
Я ж біжу угору - і посади
Змінюю, лишень собі в догоду.

Можу по сходинкам дріботіти,
Можу через дві і через три,
Аби конкурентки попотіти
Встигли, дістаючись догори.

Я скидаю їх - із криком й шумом,-
Від ударів сходи стугонять,
Бо у мене - надто чорний гумор,
Й надто рівний білозубий ряд.

Й знову вниз - і знову офіс-леді
Вірять в мою хибну підлітковість,
Тож переступають через мене,
Як через сміття чи випадковість.

Їм не видно сивого волосся,
Й досвіду, під чорним капелюшком,
Вірять, що слонихи, а я Моська,
Тільки но наступлять - я розплющусь.

Я для них - немов порожнє місце,
Непримітна і напівпрозора,
Тож - як хочуть - їм же буде гірше,
Змінювати кут сліпого зору.

Тож на старт - уже давно не перший
Кожну сходинку я відчуваю лобом,
Сивочола, втомлена від звершень
І досягнень - в конкурентоболі.

Надто гонорові - пишностегні,
Ледве устигають по каскаду -
Вибиваю їх, як гиря кеглі,
Залишивши як баласт позаду.

Недобили, недооцінили -
Покотились голови порожні -
Підлітоку із поглядом Сивіли -
Знову грають труби переможні.