Щаслива митт в сть життя

На плечі впала сива вечорінь…
Та я життя не міряю роками –
Душі моєї зраненої рінь
Невтомно засіваю я квітками…

Ольга Буднікова

Щаслива миттєвість життя приходить тоді, коли від щирого серця можеш побажати людям добра і злагоди. Сьогодні це наші дорогі вчителі.

Осінь, а надто жовтень, як її зеніт, щедра на свята. Цьогоріч святкування Дня вчителя носить особливий характер. Заняття в школах мають на меті налагодження контактів між викладачами та учнями в дуже складних умовах. Тому сьогодні наші педагоги – не просто вчителі, а викладачі-волонтери, дослідники, і справжні герої, які усвідомили ту велику відповідальність, що стоїть перед ними. А щоб вони не були самотніми на полі бою, ми повинні всі разом допомагати їм. І тоді зможемо подолати негаразди і плекати надію, що все буде добре.

Зараз наше суспільство перебуває в стресовому стані. Це причинює емоційну тривожність людини. Практично кожен другий потребує професійної допомоги фахівця. І можна собі уявити, як це стосується вчителів, наставників, вихователів, педагогів, адже саме від них чекають допомоги і діти, і батьки. В умовах карантину людина залежить від екрану телевізора чи монітору комп’ютера, звідки щедро поступає інформація. І від нас залежить, що саме обирати. Вбивства, пожежі, теракти, шахрайство, нещасливе кохання, суїциди… Чи не краще звернутись до позитиву? Якщо зранку ти не побачив жахливі сюжети, не засмучуйся! Мерщій збирайся, біжи на зупинку транспорту, до магазину, треба тільки знати місця. Боїмося заразитися коронавірусом? Остерігайтесь і другого вірусу – депресії. Є люди, які не можуть жити без негативної інформації, причому обговорюють її з великою насолодою. А тому оберігайте себе і дітей від такого спілкування. Виконуйте роботу, яка вам під силу. Читайте хорошу книгу, «поспілкуйтеся» з природою. І вдома завжди знаходиться корисне зайняття. Не залишайте мІсця у вашій голові для тривожного стану та сумних роздумів. Мабуть тому захотілось звернутись зараз до спогадів далекого дитинства з відчуттям великої вдячності до тих, хто нас оберігав, не шкодуючи ні часу, ні здоров’я, хто не лишався байдужим до нас – маленьких та беззахисних. І пригадую вчителів початкової школи. Минуло літо… Перед початком навчального року дуже хвилювалась. Моя перша вчителька – Марія Артемівна Гончаренко – молода чорнява жіночка – відрізнялась від наших сільських дівчат. Загадкова, незвичайна. Саме їй доручили вести наш перший клас. Початкова школа назавжди вкарбувалась у пам'ять. Подвір’я з квітниками, садочок. Нові інтереси, нове життя. Ми були маленькі, але відразу відчули небайдуже серце, піклування, доброту та любов. А ще – співчуття, бо Марія Артемівна, хоч і була молода, відразу тонко відчувала, звідки прийшла до школи дитина. Тому стала для нас не лише улюбленою вчителькою, але й старшою сестрою. Адже далеко не кожного з нас вдома гладили по голові, не навантажували непосильною працею та пригощали цукерками. Нелегким було життя на селі. У нашому першому класі навчався хлопчик Толя – син Марії Артемівни. Ми йому заздрили, думаючи що він дуже щасливий. Пізніше, уже в місті Смілі Черкаської області, куди ми переїхали з батьками, мене навчали Валентина Степанівна Герасименко та Марія Григорівна Слободяник. Валентина Степанівна була строгою та вимогливою. Це я відчувала і тоді, коли мені уже було тридцять літ. Донька вчительки – Таня Герасименко – була моєю подругою. Частенько нам діставалось від Валентини Степанівни. Та й було за що, чого гріха таїти. Сьогодні спрагло п’ємо спогади про добро, подароване нашою вчителькою. А з Тетяною Герасименко спілкуємося дуже часто. Зараз вона – активний громадський діяч міста Сміла Черкаської області, займається історією та краєзнавством, надсилає нам корисні матеріали. А в молоді роки, працюючи в книгарні, допомогла мені з книгами, які і сьогодні живуть у домашній бібліотеці. Для кожної книги обов’язково настає свій день. У різні часи по-різному сприймаю художні твори. Життя корегує процес читання. Найближче і найдорожче – книги друзів-письменників, презентовані мені. І, звичайно, рукописні варіанти творів та листи. Маю щасливу можливість особисто спілкуватися з Борисом Маріаном, Ніною Авідон, Євгеном Осередчуком, Світланою Лозінською, Юрієм Дячуком та Марією Мунческу. Пишаюсь спілкуванням та співробітництвом з талановитими поетами, письменниками, публіцистами Асоціації літераторів Бессарабії «Буджак». Хотілось би написати про всіх, але вийде список, який не зможе вміститися на одній сторінці. Я дуже щаслива, що доля подарувала мені знайомство з вами, що ваш лагідний голос хвилює мене до глибини душі, викликає довіру та надію. У нелегку годину ізоляції продовжує дарувати нам змістовні та різнопланові передачі радіо «Відродження», дотримуючись всіх заходів безпеки відносно карантину. Нелегка робота випала на долю передачі. Редактори Катерина та Віктор Кожухар, Анжела Драган та інші співробітники програми Телерадіо-Молдова спілкуються з нами кожен четвер. Плекаємо надію, що незабаром зможемо не тільки на радіохвилях, а і особисто привітати наших рідних, друзів та колег в різних містах України, щоб разом долати тривогу та невпевненість. Нехай прозвучить для вас як вітання вірш члена Спілки письменників України Ольги Іванівни Буднікової.

Відшукай радість

Відшукай в собі радощів
Джерело невичерпне –
До гармонії прагнучи,
Ти пізнаєш безсмертне.

Від криниці духовності
Дай душі причаститися,
Дай пречистої радості
Серцю спрагло напитися.

Хай проляже між травами
Слід до самого обрію –
Кличе даль за отавами
Тебе мрією доброю.

На горбочку берізонька,
Одинока, засмучена, -
Обітри ти їй слізоньки -
Вона з кимось розлучена…

Нахилися над квіткою,
Обціловану росами…
Зупинися леліткою
Під вербовими косами.

Ти до пижма гарячого
Доторкнися щокою –
Свою душу незрячую
Ти очистиш сльозою.

Відірвися від звичного –
До краси причастися.
Припади до правічного,
На земне помолися.

Ольга Буднікова
Фото Сергій Ступін