Сон-156

Життя скінчилось просто, без овацій,
У ліжку, де не думав, що помреш,
Що не розплющиш очей рано-вранці,
Зокоченієш, як могильний хрест.

Життя скінчилось, вже не перепишеш
Ні слова, ані вчинку, ані руху,
Воно збулося, наче книжка пише,
До коми, до непізнаної букви.

Життя скінчилось в день, коли не думав,
У час, незапланований й різкий,
Як пагона незрілого обрубок,
Що втратив втаємничені звязки.

Все стало очевидним й зрозумілим,
І вчинки й їхні наслідки-причини,
Життя зліпилось на тяп-ляп, невміло,
Бо в школі й в інституті не учили.

Все стало - видно, наче на долоні,
Всіх істин перехрестя й магістралі,
Що при житті ховалися в безсонні -
За нервами, за знаними словами.

Все стало - просто, як дитячій казці,
Яку з дитинства в памяті проніс,
Всі до одного відшукались пазли,
Герої-звірі й старовинний ліс.

На кладовищі - на плиті могильній
Показані найважливіші дати,
Годинники застигли на годині,
Яку лиш смерті удалось вгадати.

Гранітні плити - чорними листками
Стояли і лякали вороння,
А зверху сніг обривками-штрихами
Викреслював із памяті життя.

Весною прийдуть ті, хто памятають
Стежками, що ведуть до кладовища,
А взимку лише сніг і поле знають,
Як холодно і страшно вітер свище.