Мої "содоми" і "гомори",
мої відьОмські шабаші
кудись поділися у горі
із тіла, серця і душі.
ЛипкІ заманювання хіті,
шалена дотику жага
довічно замкнені у кліті,-
бо Дух смирення вимагав.
І щоб брехня не говорила,
яких ілюзій не плела,-
непереможна правди сила
торкнулась інеєм чола.
Вселенський сум вужем ув очі
і сміх завмер - не задзвенить.
А сни легкІ,- тепер пророчі,
поєднують світи на мить.
Перемiни
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121070204216
Свидетельство о публикации №121070204216
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
