Воздаяння

І
Практикувалась вправно втрата
згинати сильних до землі,
безжально серце розривати,
у кров вливаючи жалів
пекучий трунок. Наостанок,
хто вижив після всіх тортур,
не помічав смертельні рани
і штурмував високий мур
відчуження. Бо світ відомий
ставав до відчаю чужим,-
навіював вселенську втому,
затим посилював режим
буденності. І ми поволі
корилися байдужій долі.
ІІ
Вижила чи ні? І досі
сумніваюсь в тому.
Та торують ноги босі
стежечку додому.
І хоч там нема нікого,
цвіль "поїла" стіни,
помолюся в хаті Богу,
ставши на коліна.
Ні про що не запитаю
і просить не буду :
за життя доткнулась Раю,
любувалась чудом.
Заплатила повну міру -
щедру десятину...
Воздалось мені по вірі,
воздалось і сину.
ІІІ
Така порожнеча пекельна,- наповнити - зась!
Ілюзій багаття затихло, лишилась зола...
А доля бездушно і далі змією вилАсь,
подалі від місця, де я безтурботна була.