- Хоча борониш, хоча ти – проти, та, бачиш, – я все ж таки плачу,
хоча стискаєш в обіймах і просиш забути про сльози.
Я плачу, бо сльози мої – це жіночі краплинки удачі.
Жіночі сльози у чоловічих обіймах – це поезія, а не проза.
Часом щиро здається, що плакати не буду більше ніколи-ніколи.
Так буває, коли ми удвох радіємо, коли ми удвох сміємось.
А буває. що щастя настільки щасливе, аж серце стискає болем.
Болем від щастя, щастям і болем, і тоді я плачу, і так і живемо.
І ти знову стискаєш в обіймах, і знову просиш про сльози забути.
А я знову, мовчу, рюмсаю, і не хочу казати заплакане обличчя.
І жіночі сльози самі ллються – залишаються часткою жіночої суті.
І, хоча борониш, хоча ти – проти, та жіночі сльози – то вічне.
Бачиш - я все ж таки плачу
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121062907977
Свидетельство о публикации №121062907977
Рецензии