Сон-152

У гуртожитку студентськім
Краще не ловити гав -
По законам конкуренції,
Де хтось впав - там інший встав.

Бо в житті замало щастя, -
Аби нехтувать посміти,
Щоб шматочок увірвався,
Треба трохи попотіти.

Вільним місце не буває,
Украдуть, як не позичиш,
Тільки звільниться - хапають
На всі руки - хто поближче.

В трьошці простору замало,
Й для одної - маргіналки,
Тож коли сусідка валить -
То не сумно і не жалко.

На її самотню койку -
Вже прописаний жених,
Тож хай їде - як геройка,
Хоч на бал до Сатани.

Вернеться - то вже застане,
Замість ряду півторашок -
На кімнату дві двуспалки,
І свою побиту чашку.

На сімейнім пишнім ложі,
Будуть пеститись - коханці
Поступилась - то не гоже,
На щось більше сподіватись.

Бо - то не усі сюрпризи,
Із-під столу навкарачки
Може, і малюк вже вилізти,
Щоб нарешті хтось понянчив.

Хто у спір піде з сімєю,
Й вижене маля - на сніг, -
На те й ставка, що сердезі,
Скривдити дитину - гріх.

А як не пробється слізка,
І сердечко не заколить,
То мужик візьме - й валізи
Спустить з криком із балкона.

Бач, надумала - вертатись,
Через місяць в гуртожиток,
Й хоче півтора квадрати -
На свої гімнопожитки.