Сон-141

У навчанні я із перших,
З тих, які завжди позаду,
Ні досягнень, ані звершень,
Тільки клопоти й досада.

Як батьки не намагались,
Збільшити до книг охоту,
Та мій мозок, наче камінь
Що втопився у болоті.

Попервах за кожен успіх,
Навіть розміром з мізинець,
Мене ждали обнімусі -
І похід по магазинах.

Та не радував щоденник, -
Батькам важко догодити,
Весь червоний від поеми,
Що розписував учитель.

Не порадували збори,
Де я був в центрі уваги,
Як дибіл, що з-під контролю
Вийшов посеред загалу.

Тож батьки вдались до тиску,
Й до старого ремінця,
Котрим ще дідусь зі свистом
Бив нахабного юнця.

Де вони взяли методу
У домашнім вихованні -
Щоб ударами по попі,
Зробить з сина - голованя.

Мабуть, хтось увів в оману
Незатійливих батьків,
Від шмагань - ні голова, ні
Мозок не зростає в ній.

Довелось батькам змиритись,
З генетичним креативом,
І розумникам любити -
Трохи схибленого сина.