Сон-140

Я пишу оповідання -
Й розраховую на успіх,
Та чомусь вони невдалими,
І безглуздими здаються.

Переписую по новій -
Виправляю, редагую
Та на ранок свіжим оком -
Знов прицільно критикую.

Довела до ідеалу,
Й рівня - просто шедеврально,
Та за тиждень - розірвала,
На дрібні шматки бумагу.

Все не те, не так, кульгаво,
І метафори невдалі,
Текст - сирий, а стиль - вульгарний,
Втратив сувязь із астралом.

Заблукала в чорних буквах,
З відчуттям, що у пустоті,
Без надії щось збагнути -
В образів круговороті.

У безмежжі варіацій
Не дійду нарешті згоди,
В образах й асоціаціях -
Я тону, як в чорних водах.

Намагаючись спинити
Мить у виваженім тексті,
Ризикую упустити -
Все життя з мільйоном версій.

Я не знаю, що шукаю,
І чи віднайду потрібне,
Пишу текст, і знову правлю,
До навчання, геть не здібна.

Може, грошей - сріблом-злотом,
По нацбанківському курсу,
Та хто платить за нудоту,
Й неприховане безумство.

Може, успіху? чи слави?
Надто складно, щоб збагнути,
Чи вусатих тараканів -
Що сховалися за букви.