Сон-139

Файна дівка, як ялинка -
Зеленава взимку й влітку,
Кожна голочка, як шпилька,
Гонить парубків за фіртку.

Насміхається й шпиляє,
Бо красуні не догодиш -
Лиш недоліки шукає,
Й не дає вхажорам згоди.

Не красиві, не хазяйські,
Не тутешні, куці, кволі,
Завжди зможе посміятись -
Завжди вколить по приколу.

На красуню всі махнули -
Бо хто хоче защораз -
Зносить наклепи і хулу,
З грізним матом без прикрас.

Рідна мати вже не знає,
Як привабить кавалерів,
Дочкин гонор серце крає -
І тріпає кволі нерви.

Та знайшовсь один узимку -
Статний, зважений мужчина,
Він красунечку присипав,
Як сніжинками - грошима.

Під мяким покровом сніжним -
Зник характер ялинковий.
Де й поділися насмішки,
І зневажливі приколи.

Щедро сипалось з карману -
І ховалися колючки.
Можна прикладать до рани -
Учорашню стерву-злючку.

Стала лагідна, пухнаста,
Стала виважена в мові.
На все згодна, безвідказна,
Солодкава у покорі.

Молиться за дочку матір,
Й підглядає через щілку -
Тільки б сніг ішов лапатий,
Й не розтанув надто швидко.