Заросла посылінка діда,
Ох, да славным прыгожым сінком!
Ой, да што ты гаворш! Нафіга жэ эт фсё?
Бо но той во город с цыбашкамы паёт.
А мы ныц собі. Й ны кортіло вж.
Да от екся і какся дівка ж.
І чогося пошов да й давай красіць дом.
Ну, как та восхотіла зь.
От мы тут і понямш мыдьвідій,
Шо во сплять но бы на луні аж.
Бо, ну, шо, блін, ны год, всэ грыбы й да кось-кось.
А в Мняв есця зе й сіла.
І обоі шэ в ізбы цілы.
Нашо рваты о тэ, Надійкы.
А балван кажэ наш: да веть над абжывацц
Как-то якся й дзебільным.
І от окна долой шэ зімні!
І усё зном пошло по дівцы.
Бо но маты всэ знайт: ек хозяйнічать влад,
Ек ны злом ш ны бырізкы.
Да й вот ты нам чытай зліва й знызу:
Прам ны Пушкін ваш дідусь?
В нас каман2е ш кiбiр
© Copyright: Васыль Брыль-Кобзар, 2021
Свидетельство о публикации №121062206376
Свидетельство о публикации №121062206376
Рецензии