Сон-132

Я їду в подорож, рюкзак ламає плечі,
І притискає грузом до землі,
Там зібрані усі потрібні речі,
Й немає місця гарній зайвині.

Маршрут мій прорахований до кроку,
До руху, зробленого із останніх сил,
У полі сяду снідать бутербродом,
Й вечерятиму в гурті між світил.

Серветки, коли піт замружить очі,
Стікаючи із лоба в три струмки,
Коли краплина поту залоскоче,
Збігаючи від шиї вниз спини.

Я знаю, де присяду у привалі,
І вогнище до неба розведу,
На ньому приготую кашу з салом,
У взятому із дому казанку.

Угадую місцину, де розкину
Палатку на морському узбережжі,
Де запечу на вуглях картоплину,
І їстиму із видом на котеджі.

Після обіду йду шукати дрова -
Із викинутих біля смітника,
Для когось це непотріб паперовий -
І зрубані гілля чагарника.

Для мене це ж удача неймовірна -
Віднайдені безплатні кіловати,
Я зможу готувати - щось істівне
З прихоплених в дорогу фабрикатів.

Мій відпочинок пахнутиме морем
І димом від вечірнього багаття,
Я запросила лагідну погоду -
І хвиль безумно-зважені сонати.

Сплив тиждень, прорахований до краплі,
Вже через день очікують грозу,
Я оглядаюсь, щоб запамятати
Моєї бухти дивну бірюзу.

Грошей в кишені - на білет в плацкарті,
На пиріжок, кефір й на пахлаву,
Й рефлексії безплатні по Декарту -
Чому я до копієчки - живу.