Ковток життя

Іду... паду... земля все ближче й ближче...
За кроком крок й вуглецю діоксид...
Душа жива, а тілом вже небіжчик,
що обира відтінок чорних плит...

Пусті кишені... світ беру руками,
щоб скуштувати лік то, чи не лік...
Душа жива, а тіло вже, мов камінь,
що впав у пил від віку і довік...

Навкруг вогні останнього заходу
німого сонця... В горлі лен слова...
Душа жива, а тіло, мов колода,
яку чека дерева і трава...

На шкірі піт... Натомленії очі
не бачать ніц із радощів земних...
Душа жива, а тіло вже не хоче
нічого більше з людства цього лих...

Та Б-жий дух, що знов мене рятує
від дідька з пекла, зраночку зійде
і душу з тілом жартом пролікує,
щоб відпустити з вірою у день..:)


Рецензии