Сон-127

Як в ляльковому палаці
Із рожевими дверима
Жила жінка - уже матір,
Та сама ще, як дитина.

У рожеве плаття вбрана,
На рожеві стала туфлі -
З відчуттям як на кульбабу
Вітерцем легким подути.

Сумочка - в рожевім стилі,
Не поношена - сучасна.
Й лялька барбі для дитини -
По-рожевому прекрасна.

Їй хотілося солодких,
З кремом тістечок пахучих -
Вона думала - це фокус,
Бо вони зявлялись тут же.

Хтіла донечка - цукерок,
І питала, де взять гроші,
Мати, як казкова фея -
Купувала - найдорожчі.

Йшла рожевим вихилясом,
Не турбуючись, без спіху,
Ведучи вперід каляску,
Від бутіка до бутіка.

І рожевіли троянди,
І рожевіла дорога,
Жінка, неначе у тумані,
Йшла, не дивлячись під ноги.

Оглянись - навколо казка,
Що ніхто не помічає,
Особливо, як на касі -
Банк кредитку не приймає.

І рожевосяйна мати -
Округлила чорні очі -
Чом закінчилася казка,
Не спитавшись, чи я хочу.

Шоколадка, мятна жуйка -
Торт і чашка кави латте,
Ну, хоча б крупа і цукор,
Щоб дожити до зарплати.

Та кредитка - обнулилась,
І рожевий замок зник,
І в житті не стало дива,
До якого жінка звикла.

Щезло плаття і каляска -
І рожевий капелюх -
Щезла вмить прекрасна казка,
Наче із кульбаби пух.