Сон-125

Скільки треків би не переслухав,
Десять, двадцять, а може - за сотню,
Лиш два-три серед них серце рухають,
Усі інші, мов кануть в безодню.

Чи слова - доторкаються смислом,
Чи мелодія - зачаруванням,
А чи форма, що коротко й стисло
Увібрала глибини пізнання.

Невідомо, як здійснений вибір,
Що найбільше на нього впливає,
Та проходять пісні усі мимо,
Лиш одна уприціл убиває.

В кожній пісні словесним повтором
Відбивається вічний рефрен,
Неустанне бажання любові,
Загадковішої з ойкумен.

Наче поруч кохання пульсує -
Для окремих щасливих людей.
Та не кожен його серцем чує,
За замками й десятком дверей.

Наче в мові - відоме всім слово,
Що не раз промовляли вуста,
Але смисли розпались раптово
На мільйон розумінь і цитат.

Знову пісня - і знову любовю,
Розцвіла, як прекрасна троянда,
Кожна нота із серцем говорить
В гіпнотичнім звучанні естради.

І як тільки у серці - як ехо
Відібється мелодія в слові,
Стане рідною - пісня далека,
І, як рибку, у сіть свою зловить.

І тримає, і не відпускає,
Хоч послухаєш сотню разів,
На сто перший раз не набридає,
Її завчений, рідний мотив.

Її вгадуєш з тисяч мелодій,
Відчуваючи шкірою тремор,
Вона з півоборота - заводить
Чудодійним закляттям Міневри.

А коли з часом пісня слабіє,
Й забуваються звиклі слова.
Не збагнеш, чому ти полюбив її,
І проніс із собою крізь час.