Сон-123

Ти запросив мене до ресторану
Погріти в романтичній атмосфері
Самотість близ свічі, яка палає,
І мерехтить вогнем, немов метелик.

Ти запросив і сів навпроти мене,
Відводячі убік зелені очі,
Щоб не помітить тіні чорний тремор,
Що змушує до вчинків неохочих.

Свіча горить - і тінь танцює танго,
Самотня і безпомічна у танці.
То вона Демон, то чаріний Янгол,
То як портрет, захований у рамці.

Ти запросив спитати, чому серце
На мові болю розмовляє в грудях,
Чому не замовчить, не схаменеться,
А, як зі сну, не втомлюючись, будить.

Впокорена, я слухаюся ритму,
Який римує лиш два слова в вірші,
Так або ні, - у грудях не спинити,
Як серце тисне - й навмання вирішує.

Ти запросив, щоб я зробила вибір,
Між блюд у недешевому меню,
Ти боязко слідкуєш - мясо, риба,
А чи гриби в гарнірі оберу.

Ти запросив, але сидиш і мовчки
Вечеряєш, вдаючи, що голодний,
Я теж вдаю, що їсти більше хочу,
Ніж розказати про життя самотнє.

Жуєм під акомпонемент роялі -
Під видихи і стогін саксофону,
Спяніли вкрай наповнені бокали,
Стрічаються у мовчазному дзвоні.

І лиш свіча, актриса закулісся -
В підсвічнику зридалась парафіном.
Їй здалось, хтось когось наміривсь зїсти,
Й занюхати скрипучим кокаїном.