Рідним і друзям, які повертаються тільки в спогадах
Твої губи лоскочуть пальці
поцілунками, теплим подихом.
Може квіткою стану вранці,
може порохом.
— Що з тобою, моя лебідко?
Мерзлі роси бринять у голосі.
— То тривоги… ти знаєш звідки —
сірі полози.
То неспокій і ніч у плетиві
вигаптовують думи хрестиком.
Сили б крилам та міці злетові —
в синь метеликом.
Не судилося нам нажитися
по-казковому: в щасті-радості...
Вітру бігти, а річці витися
в безоглядності.
Там, де небо сплелося з травами,
смужка яси — тонка розщілина —
то межа між світами-явами
не розділена.
Для побачень або для зцілення —
як в одну, так і в іншу сторону,
якщо серце на двох розділене —
жереб порівну.
Твої губи зігріли пальці...
Пригортаюсь душею, поглядом.
Все ж собою залишусь вранці,
тільки спогадом.
Таня СВІТЛА
05.2021 р.
***
© Copyright: Татьяна Бевз, 2021
Свидетельство о публикации №121061406427
Свидетельство о публикации №121061406427
Рецензии