Сон-114

Я вірила - що Бог дарує діток,
Скільки б не дав, - обніму, обігрію,
Життя дається, щоб йому радіти,
А не топтать на місці в безнадії.

Як Бог дає дитину, дасть - й на неї,
Щоб заробити у щоденній праці,
Зявляється можливість і ідея -
Хапай, і рукави закочуй вранці.

Нове життя нові відкриє шанси,
Щоб виправить вже зроблені помилки,
Берись за нову справу, не вагайся,
Живи сьгоднішнім - майбутнього не видко.

У чоловіка - надцятеро діток,
І я для них, на жаль, не рідна матір,
Та вся сімя, як в новому завіті -
В нас сповнена любовю й благодаттю.

Вже скоро зявиться на світ дитина,
І я тремчу в передчутті пологів -
Наша велика, радісна родина -
Прийме нове життя в свої чертоги.

Я знаю, що любитиму - всіх рівно,
Без поділу на рідних та прийомних,
Здригнеться серце, як комусь уділю -
Найбільший шмат батьківської любові.

Однаково - насиплю миску каші,
Дам хліба й вудочку, щоб йшли ловити рибу,
Коли Бог в поміч, - матерям не страшно,
Пускать дітей шукати Атлантиди.

Перехрещу - хай їм щастить в дорозі,
Хай йдуть і проповідують розпяття,
І перекажуть - що любов у змозі
Змінити світ, загублений в сумятті.

У спальні, звідки вийдуть у світ старші -
Молодші позаймають ліжечка,
Й чакатимуть вечері й свого часу -
Щоб вилетіть з батьківського гнізда.