Сон-113

Мені приснився ти у ореолі
Любові, що окрилювала будні,
Ти був напівосяжний, напівголий,
Напівживий, лишившись незабутнім.

Моя душа тягнулася до тебе,
Безмежно довіряючи коханню,
Упевнена, що почуття - взаємне -
Тебе також на безум надихає.

Я руки простягала - до фантому,
Немов він був чуттєвим і живим,
Я вже не уявляла, як без нього
Я житиму, коли він раптом зникне.

Щораз я переконувалась вкотре,
Що ти тілесний та матеріальний -
Й побачений в уяві димний образ -
Не вигадка, а видима реальність.

В оточенні прихильниць та коханок -
Що іншим не давали жодних шансів,
Всі сумніви розвіялись - й жаданим
Ти став ще більше, як герой романсу.

Хотілося позбутись конкуренток,
Що дзявкотіли, як малі собачки,
Й не підпускали інших претенденток -
Що закохались в тебе необачно.

Я думала, ти злиш мене і прагнеш,
Сильніші розпалити почуття,
Щоб ревнощі забилися фонтаном -
Й порушили ритм у серцебиття.

Наважилась - і підійшла обняти,
І прошептать, як я тебе кохаю,
Але ти відсахнувся, як від пяної,
Чи божевільної, що в безумі згорає.

Ти удавав, що вперше мене бачиш,
Й забув про наші зустрічі таємні,
Що я для тебе - ще одна собачка,
Що гавка, щоб добитися взаємності.

Всі нічні клятви - наче розчинились,
Розтанули, немов густий туман.
Невже і справді - ти мені наснився,
Й стосунки наші - це лише обман.

Навіщо так обходитись жорстоко -
І розбивать ілюзії кохання.
Хоч розум знає, що я одинока,
А серце все одно горить в чеканні.