Колом

Ти котишся покотом, колом,
За вітром летиш випадковим
Туди, де не був ще ніколи,
Аби повернутися знову...
По колу, по колу - від дому,
Щоб знову вернути потому.
Сліпий, не потрібний нікому -
Відомим, невидним, знайомим,
Прогнаний за знані чертоги,
Прогнаний подалі від  дому.
Ти котишся покотом, колом,
Ні в чому не впевнений, згодний
Із кожним промовленим словом,
Знайомим, й за мить - невідомим,
Забутим й не знаним ніколи...
Ти покотом, покотом, полем.
Легкий перекинутись словом
З вчорашнім своїм антиподом -
Уже однодумцем, та годі,
Забутим й давно не відомим.
Ти котишся покотом, колом,
Дратуєш приласканих домом,
Приплющених ліжком до полу,
Розкиданих покотом, голих,
Тримаючи їх на припоні.
Ти покотом, покотом, колом
Зриваєш їх з місця і гониш,
Не кажучи, де невідоме,
Не кажучи, хто кому ворог,
Не кажучи бажане - годі.
Ти котишся покотом, колом,
Забувши про тих, що юрбою
Йдуть слідом, не знавши покою,
Йдуть слідом, ледь чутно, спроквола,
Й сліди розшифровують словом,
Не вірячи, що головою -
Ти покотом, покотом, колом.