Сон-110

Як життя легке запойне,
Понеслось - вверх-тарарам,
Не чекай, що хтось загоїть
Рани від життєвих драм.

Хтось лікує алкоголем,
Хтось - наркотиками тішить,
Хоч на мить - позбутись болю,
Щоб на ранок не повішатись.

Чи в самотності, чи в колі
Збайдужілих корешів, -
Які грають свої ролі
Без емоцій й без душі.

В грудях біль я заливаю -
Перший раз міцним спиртним.
Все б віддала, що я маю,
Хай горить усе - чорт з ним.

Хоча зовні - і не скажеш -
Все в житті благополучно,
І родина, і достаток -
Й кавалер, який наскучив.

Пю надвох з своїм бойфрендом -
Кілька пляшок нарівні...
Він вже звик - а я під деревом -
Перевела всі харчі.

Проблювалася до нитки -
Й замастила хлопцю брюки...
Він стерпів, та було видно,
Що ледь стримав в горлі "сука".

Він жалів, що з усіх вибрав -
Варіант не підходящий,
Хоч у профілі був бидлом,
А в анфасі - труп ходячий.

Хоч нарівні чаркувались
Й розливали - всім до краю,
Та хто дівчині пробачить,
Що напилася з відчаю.

Ледь довів додому - кинув,
Як непотріб чи сміття,
А про те, що ж так боліло
Навіть мовчки не спитав.

Пиво, бренді чи горілка -
Стільки випито до дна...
Та хіба загоїш біль цей,
Що немов трясовина.