Я глянула в вікно , - сіріє ранок,
над полем запалав світанок.
Умитий щедро сонцем горизонт
В серпанку ніжному з туману.
Розтанув в ньому силует, -то був мій сон, який до мене так і не дійшов.
Душа боліла в ніч і плакала весь день, а ранком виболіла вщент.
І свіжий вітер ,вранішній легенький,
Бальзамом був на кожен нерв.
Така вже то жіноча доля , то плаче від безсилля, а то зіжме в кулак
І душу ,і печалі ,все що зносити вже не в силі, і спину розігне ,і далі чимчикує, а з часом все мине, а час лікує.
Тому зустріли очі сонця схід
І сльози витерла душа , і новий день прийшов як оберіг. Надію ніс на крилах і не в снах, в реальному житті їй сонце залишав.
Я глянула в вiкно...
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2021
Свидетельство о публикации №121060607877
Свидетельство о публикации №121060607877
Рецензии
