На Лютеранській бачу я обличчя
Що повсякчас мене, тебе чека
Коли я в Києві - за звичай
Приходжу, щоби знов і знов плекать
Надію осягнути таємницю
І ввірити себе, себе поготів
У час Модерну обертів, зворотів...
Її обличчя, що очами ниць
Вдивляється у всякого блукальця
З фасаду зирить горілиць.
Губами промовляє мармур, кальцій
Бо в камені відтворена богиня
Хазяйка, втішена княгиня
Котрій подарував будинок князь!
Те пам'ятає в парку в'яз
Що посадила наречена.
Віднині листям незліченим
Немов би, світового древа!
Полишена садиба кревна
І гілки роду роздались
По всім усюдам
Проте нащадків в домі зась!
Жіноча маска не забуде
І не простить те дарувальник князь
Що спить за океаном у могилі.
Каплички стіни вже похилі...
Німим осудом маски
Не здригнеться м'яз.
3 Червня 2021 Року
Мармур
© Copyright: Олег Мингалев, 2021
Свидетельство о публикации №121060402755
Свидетельство о публикации №121060402755
Рецензии