Сон-107

Що б, здавалося - два сина,
Народи - і жди підмоги,
Старість підіпруть плечима -
Доведуть вдвох до порогу.

Віриться, що так і буде,
І з малесеньких хопят,
Виростуть достойні люди -
Подасть руку брату брат.

Ну, а поки - ще маленькі,
Ще невпевнені та вперті -
Йду їх вчити, як рівненько
Їздить на велосипеді.

Що один - на велик вскочив,
Й зразу ж зрозумів, як їхать,
Інший син - просив помочі,
Ї пояснень безуспішних.

Вже й детально розказала -
Вже й сама на велик сіла,
Тільки син - крутить педалі
Не навчився самовільно.

Як же я старалась згладить
Успіхи у фізкультурі,
Але брат на брата якось
У образі кинув - дурник.

Почалася школа - й старший
Вчився легко на успішно,
Ну, а менший-бідолашний
Ледь вивчав на память вірші.

Не давалась ні наука,
Ані заскладні уроки,
Ну, а брат його придурком
Обзивав і дувся в щоки.

Універ, костюмчик, успіх -
Склалась в старшого доріжка,
Менший же, не дувши в вуса,
Цілий день лежав на ліжку.

Ворогують два синочки -
Хоч розумний, хоч не дуже,
Помиритися не хочуть -
Й материнське серце тужить.

Сивина - зявилась перща,
Й сумний погляд в далечінь,
Де сини, як іскри, крешуть
Ненависть без розуміння.