Моя биография на украинской мове и русском языке

Моя біографія.
 
Ільїн Олександр Юрійович, народився 18 квітня 1947 року в Києві.
У 1965 році закінчив 48-у Київську середню школу на вулиці Свердлова, тепер знову Прорізна, як з давніх часів.
Дали срібну медаллю, золотих не вистачало. Тому вліпили четверку за випускний твір на російській мові.
Вчителька з російської літератури вибачилась, так мені відверто і сказала, що «не могли больше ни к чему придраться».
От так я вперше особисто почув «смердюче дихання тодішньої влади». Надалі, коли я аж вже сорокалітнім дядьком визнав усе, що ця влада зробила з родиною батька, діда мого Ільїна Іпполіта Олександровича розріляли літом 1938 року, бабуся Евгенія, українка, донька ентомолога, академіка АН Росії Жихарева (Жихар), уродженця міста Куп'янська, Харківської губернії та тітка Тетяна відседили по 10 років, батько виріс сиротою і повернувся з війни інвалідом), зненавидів її всією душею. Батько ніколи нічого мене не розповідав про свою сім'ю, поки я, поховавши його тітку Юлію в Москві, в убогому її "наследстве" не виявив офіційний документ царських часів. Це був родовід Ільїних. Я знайшов йому підтвердження в тогочасній бібліотеці ЦК КПРС, у Київі, у відділі рукописів.Виявилося, що дід Іполит перед розстрілом влітку 1938 року взяв з батька слово ніколи нікому нічого не розповідати про сім'ю, тому що батько залишався єдиним живим нащадком колись великого роду.  Оскільки сталося так, що я розкрив все сам, батько до сліз розчулився від гірких спогадів, все підтвердив і став розповідати про свою сім'ю.
Після школи одразу прийняли у КПІ, нині Політехнічний Університет, у 1971 я році його закінчив.
Там разом з дипломом інженера-електроніка отримав звання лейтенанта-інженера і відразу ж був викликаний до Радянської Армії. Два роки служив  в протиповітряній обороні, у Золотоноші, Черкаської області, 202-й ЗРП (зенітно-ракетний полк), Третьої танкової армії, Київського Військового Округу. Хлопців мого віку тоді було мало, бо я з покоління «детей выживших отцов, детей из послевоенной демографической ямы». 
Освідчиних офіцерів теж було замало, тому і відкрили військові кафедри при вишах, де паралельно с інженерними дипломами хлопці отримували військову інженерну спеціальність і звання лейтинанта-інженера.
Після армії я працював інженером на секретному підпрємстві в Київі, обслуговував ядерний радянский підводний флот (навігаційні системи ядерних підводних човнів, або скорочено ЯПЧ), згодом пройшов усі ступені «карьерного росту», став Головним Інженером підприємства союзного підпорядкування.
Звільнився за власним бажанням після горезвісного Серпневого путчу (серпнева криза - події 18-21 серпня 1991 р. в Радянському Союзі), Державний Комітет з Надзвичайного Становища, або ДКНС.               
Маю нагороди: Почесний знак «За заслуги в Стандартізіціі» СРСР, і нагрудну Срібну медаль ВДНГ (Виставка досягнень народного господарства) СРСР.
Золоту знову не дали. Виявилось, що наше Управління надіслало до Москви два списка. В одному, на Золоті медалі ВДНГ СРСР, було одне "начальство", а у другому лише реальні виконавці. Як я дізнався згодом вже від друзів у Москві, напередодні, на горе "боссів", на виставці призначили її головою якогось армійського генерал-лейтинанта, війскового пенсіонера. Той, побачивши два списку, сказав: - Дармоїди від мене ніколи нічого не мали. Так ми вдвох і отримали, я Срібну медаль, а мій ГІП Бронзову.
У «лихі дев'яності» - був Повноважним Представником відомої шведської фірми «Tremix» в Україні. Двічи бував у штаб-квартирі фірми у Стокгольмі.
З 1998 року живу за кордоном. Заробив тут знову «з нуля» пристойну пенсію та деякі заощадження. Вільно володію російською, українською та англійськими мовами.
У 2019 році відзначили з дружиною Золоте весілля. Ми побували разом та поодинці у більш ніж 20-ти  країнах, я також у більшості колишніх союзних республік.
Пишу вірші з 60-х років минулого тисячоліття. Аматор, книга друкується вперше.
До 2014 року переважно писав російською та друкував вірші на сайті/Стихи.ру (stihi.ru), автор Ильин Александр 2, прямий лінк - http://stihi.ru/avtor/or4kli
Після початку Росією війни з Україною проти її незалежності, принципово почав писати українською мовою.
Для онуків пишу англійською.
Маємо сина, онуку, онука та добре почуття гумору.
Пробачте, якщо довга вийшла біографія, так і я вже сивий.
Хай щастить, українці!
Слава Україні!
Джерела:
1. Рід: Ільїн - Родовід (rodovid.org);
2. Герб роду Ільїних внесений в Частина 8 Спільного гербовника дворянських родів Всеросійської імперії, ОГ, ч. 8,  с. 8, Словник Брокгауза та Єфрона, стаття "Ільїни", «Гербовник Всеросійського дворянства». Упоряд. В. Дурасов. СПб, 1907.
3. Сімейний Архів з оригіналами та завіреними копіями документів мого діда Ільїна Іполита Олександровича. Збережений молодшою сестрою діда Юлією Олександрівною Герасименко (уродженої Ільїної). Ільїн Іполит Олександрович, мій дідусь. Народився в 1892 р, Горьківський край; освіта вища; б/п; інженер заводу "Червоний фарфоріст". Проживав: Новгородська обл., Чудовський р-н, м Чудово.
Заарештовано 18 березня 1938 р Вирок: ВМП (Вища Міра Покарання).
Джерело: Книга пам'яті Новгородської обл., http://lists.memo.ru/d14/f258.htm (так вказано, по-радянськи).
Розстріляний влітку того ж року. Реабілітований в 1954 р. У тому ж році повернулися після таборів та заслання, також реабілітовані його дружина, Євгенія Іполитівна і дочка Тетяна, мої бабуся і тітка. Батько був під час їх арешту у своєї тітки Юлії в Москві і дивом врятувався.

Моя биография.
 
Ильин Александр Юрьевич, родился 18 апреля 1947 года в Киеве.
В 1965 году закончил сорок восьмую Киевскую среднюю школу на улице Свердлова, теперь снова Прорезная, как с древних времен.
Дали серебряную медаль, золотых не хватало. Поэтому влепили четверку за выпускное сочинение на русском языке.
Учительница по русской литературе извинилась, так мне откровенно и сказала, что «не могли больше ни к чему придраться».
В дальнейшем, когда я уже сорокалетним дядей узнал все, что эта власть сделала с семьей отца, моего деда Ильина Ипполита Александровича, расстрелянного летом 1938 года, бабушка Евгения, украинка, дочь энтомолога, академика АН России Жихарева(Жихарь), Харьковской губернии и тетя Татьяна отсидели по 10 лет, отец вырос сиротой и вернулся с войны инвалидом), возненавидел ее всей душой..
Вот так я впервые лично услышал «зловонное дыхание тогдашней власти».
В дальнейшем, когда я уже сорокалетним дядькой, выяснил всё, что эта власть сделала с семьей отца (деда Ипполита Александровича расстреляли летом 1938-го года, бабушка украинка, дочка энтомолога академика АН России Жихарева (Жихарь) Ипполита Ивановича, уроженца города Купянска, Харьковской области и тётя Таня отсидели по 10 лет, отец вырос сиротой и вернулся с войны инвалидом), возненавидел эту власть всей душой.
Отец никогда ничего мене не рассказывал о своей семье, пока я, похоронивший его тётю Юлию в Москве, в скудном её "наследстве" не обнаружил официальный документ царских времён. Это была родословная Ильиных. Я нашёл ей подтверждение в тогдашней библиотеке ЦК КПСС, в Киеве, в отделе рукописей. Оказалось, что дед Ипполит перед расстрелом летом 1938 года взял с отца слово никогда никому ничего не рассказывать о семье, т.к. отец оставался единственным живым потомком когда-то большого рода. Поскольку случилось так, что я расскрыл всё сам, отец до слёз расстрогался от горьких воспоминаний, всё подтвердил и стал рассказывать о своей семье.
После школы меня сразу приняли в КПИ, ныне Политехнический Университет, в 1971 я году его закончил.
Там, вместе с дипломом инженера-электроника, получил звание лейтенанта-инженера и сразу же был призван в Советскую Армию. Два года служил в противовоздушной обороне, в Золотоноше, Черкасской области, 202-й ЗРП (зенитно-ракетный полк), Третьей танковой армии, Киевского Военного Округа. Парней моего возраста тогда было мало, я из поколения «детей выживших отцов, детей из послевоенной демографической ямы».
Офицеров с высшим образованием тоже было мало, поэтому и открыли военные кафедры при вузах, где параллельно с инженерными дипломами студенты также получали военную инженерную специальность и звание лейтенанта-инженера.
После армии я работал инженером на секретном предприятии в Киеве, обслуживал ядерный подводный Флот СССР (навигационные системы ядерных подводних лодок, или сокращённо АПЛ), со временем прошёл все ступени "карьерного роста", стал главным инженером предприятия союзного подчинения.
Уволился по собственному желанию после пресловутого Августовского путча (августовский кризис - события 18-21 августа 1991 в Советском Союзе), Государственный Комитет по Черезвычайному Положению, ГКЧП.
Имею награды: Почетный знак «За заслуги в Стандартизиции» СССР, и нагрудную Серебряную медаль ВДНХ (Выставка достижений народного хозяйства) СССР.
Золотую снова не дали. Оказалось, что наше Управление направило в Москву два списка. В одном, на Золотые медали ВДНХ СССР, было указано одно "начальство", а во втором - только реальные исполнители. Как я узнал позднее уже от друзей в Москве, накануне, на горе "боссов",  на выставке назначили ее начальником армейского генерал-лейтинанта, военного пенсионера. Тот увидел два списка и сказал: - Дармоеды от меня никогда ничего не имели. Так я и получил Серебряную медаль, а мой ГИП Бронзовую.
В «лихие девяностые» - был Полномочным Представителем известной шведской фирмы «Tremix» в Украине. Дважды бывал в штаб-квартире фирмы в Стокголеме.
С 1998 года живу за границей. Заработал здесь снова «с нуля» приличную пенсию и
некоторые сбережения. Свободно владею русским, украинским и английским языками.
В 2019 году отметили с женой Золотую свадьбу. Мы побывали вместе и поодиночке в более чем 20 странах, я также в большинстве бывших союзных республик.
Пишу стихи с 60-х годов прошлого тысячелетия. Любитель, книга печатается впервые.
К 2014 году в основном писал на русском и печатал стихи на сайте / Стихи.ру (stihi.ru), автор Ильин Александр 2, прямой линк - http://stihi.ru/avtor/or4kli
После начала Россией войны с Украиной против ее независимости, принципиально начал писать на украинской мове.
Для внуков пишу на английском.
Есть сын, внучка, внук и хорошее чувство юмора.
Простите, если длинная вышла биография, так и я уже седой.
Счастья вам, украинцы!
Слава Украине!

Источники:
1. Род: Ильины — Родовод (rodovid.org);
2. Герб рода Ильиных внесен в Часть 8 Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи, ОГ, ч.8, с. 8.,Словарь Брокгауза и Ефрона, статья "Ильины",
«Гербовник Всероссийского дворянства». Сост. В. Дурасов. СПб, 1907.
3. Семейный Архив с оригиналами и заверенными копиями документов моего деда Ильина Ипполита Александровича. Сохранён младшей сестрой деда Юлией Александровной Герасименко(урождённой Ильиной). Ильин Ипполит Александрович, мой дедушка. Родился в 1892 г., Горьковский край; русский; образование высшее; б/п; инженер завода "Красный фарфорист". Проживал: Новгородская обл.,Чудовский р-н, г. Чудово (так указано, по-советски).
Арестован 18 марта 1938 г. Приговор: ВМН (Высшая Мера Наказания).
Источник: Книга памяти Новгородской обл. http://lists.memo.ru/d14/f258.htm
Расстрелян летом того же года. Реабилитирован в 1954 г. В том же году вернулись после лагерей и ссылки, также реабилитированные, его жена, Евгения Ипполитовна и дочь Татьяна, мои бабушка и тётя. Отец был во время ареста деда у своей тёти Юлии в Москве и чудом уцелел.