Сон-103

Я всю ніч крутилась в ліжку,
Бо приснився справжній жах,
Уповільнено, неспішно -
Сон минав, лишивши страх.

Я лиця свого торкалась,
Машинально, в сновидінні,
Бо мені чомусь здавалось,
Що потворне я створіння.

То у мене справжній шнобель,
Виріс - як у Буратино,
Кінчик, схожий на картоплю,
Ріс і пухнув без упину.

То у мене на обличчі
Шкіра вкрилася прищами,
Віспою, що згодом лишить,
Слід, з потворними рубцями.

То у мене губи - зїлись,
Й на обличчі їх не стало,
Засмоктались в рот, як в прірву,
І пропали за зубами.

Лоб повужчав на два пальці,
Брови уплітались в коси,
Що блищали, як від смальцю,
І порідшали від злості.

Підборіддя - увібгалось
В шию - разом із щелепою,
І слова усі жувало -
Іронічно і дотепно.

Я обмацувала з жахом -
Нових контурів обличчя,
Бігли шкірою мурахи -
Від змін надто екзотичних.

Я відчула - жах й відразу
В поглядах у перехожих,
Як я буду дикобразом -
Між красивих та пригожих.

Добре, що мій сон скінчився -
Й стер потворність, наче ластик
На столі операційнім -
В безкінечній черзі пластик.