Зелене марево у дощовім полоні,
Згубилася весна десь в нім.
Холодне літо стигне на припоні,
Його гарячий десь подався кінь.
Кажу йому, - печалі не на часі,
Достатньо сліз із крапельок дощу,
Прийми що є, а далі посміхайся
І золотом пшениць вбери країну всю.
Прийди ,не залишайся на порозі,
На протягах серед вітрів не стій
І душі обігрій від холодів негоди,
Вдихни тепло, даруй серцям надію.
Серця людей, не золото у злитках,
Вони цінніші всіх багатств...
Коли буває на краю опинешся,
То сонцем стане друзів теплота,
Стає так легко й знову хочеш жити.
Любов як сонце, - істина проста...
Холодне лiто...
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2021
Свидетельство о публикации №121060206664
Свидетельство о публикации №121060206664
Рецензии