З поеми Дем ург уривок

    З поеми "Деміург" (уривок)


           Незнаний поет:

                Кожен віє
Лиш близькому, бо рідна душа гріє.
Так вільний вільному, а дурень дурневі радіє.
Для дурня дурень – музикальна мрія.
Душі вогонь небесний – низ гнітить!
Хто рідная душа – такий і ти.
І в кожнім рівневі єсть поведінка-мати.
Невірно за невинність убивати:
Невірні суд, і кара, й різне право,
Це незнання низька заграва.

Так  в с е – без всякого як закладалося  природі,
Безумний, чи розумні рівні  кожним водить.
Без мене, слова з Слова, він не скаже, без'язикий,
Що істинний є грунт його й музика.
І – беззахисного! –
        у горе й смерть  з а в о д и т ь…
О сон і незнання,
         й гіпноз! по нім життя – таран!
І в кров! І не втече, не знає. Що орган
Ввійшов в земний орган – і збожеволіли,
Богодиявольський хорал,
Котрим я насолоджуюсь, і з віч
Ходів – даю йому  його ж солодкі тяги,
Шлях гармонійний для відваги,
Плодознімання сонць із вітів протиріч.


Якщо Ви деміург, то станьте біля мене  –
Для всього в світі місце є своє, бо я єдиний,
                нічого я не відкидаю:
Розпад – то вже у космосі шизофренія,
Хворіння частки, як відкине другу
й жадає побагнути – ціле,
Земля і небо – космос!

       Не знають тьми – не знають і світанку.
То хто ж із нас найбільшу має
Душевність, вільнеє   життя душі?
Я Всесвіт гармонізував – опліднив,
Він перед ваших душ великих – блідне:
Що вилупиться з шкаралущ?..
Що вигорить??
Бо ви  згори,
Знизу дубасили по голові під туш,
по серцю!
Зронене у таїну печалі –
Так зрітиме з серцями вірно вслід,
Як несподівано ще діти помічають
На дереві, після збирання, плід.
  Душі мої, я знаю що вам закортіло…

1989