Сон-102

В мене яхта, як біла хмарина,
Я підкорюю гребені хвиль -
Довіряючи легким вітрилам,
Міці мяз і звязкам сухожиль.

Моя яхта живе морським вітром,
Вона дихає, наче жива,
Й задихається там, де повітря
Й свіжих бризів із моря нема.

Вона - наче продовження тіла,
Моїх рук, моїх ніг, моїх крил,
Мого серця, яке морську піну
Розбиває об безвихідь брил.

У прогнозах лиш гарна погода,
Мяке сонце та лагідний вітер,
Бо у планах - нескорені води -
Ризикова й важка кругосвітка.

Облечу океани - маршрутом,
Що не знають відомі всім карти,
Намагаючись простір збагнути,
І в Бермудах у нім не пропасти.

Обітну - сперечаючись з часом,
Всупереч часовим поясам,
Може, верну в чарівне й прекрасне
Й незбагненне дитинство назад.

Я не вірю у бурі свавілля,
У буремний й безжалісний шторм,
Їх немає, а значить спокійно
Можу рухатись, хмарам на зло.

Я не вірю у штиль безнадійний,
У безвітряність і безпорадність,
У безвихідь, настільки спокійну,
Що не хочеться навіть вмирати.

Я не вірю - у шпилі гранітні,
Та підступність незнаних мілин,
Вірю, що пронесе мимохідно -
Мене щастя крізь сотні щілин.

Вірю, що в мене буде все добре,
Мій корабль повернеться в порт.
Навіть якщо чимало хоробрих
Не вернулись з незнаних широт.