Роздуми та припущення на релiгiйну тему

Які ж бо ми до відчаю вразливі,
збентежені, у вірі - надслабкі,
ховаєм сльози в полудЕнній зливі,
з мішком обрАз химерних, чужаки
собі, сусіду і, нарешті, світу,
аж надто заклопотані пустим,
цураємося Божого Завіту
і просимо за тим,- Отець, прости!
А Бог все бачить, бо таки видющий,
проте дає нам шанси раз про раз,
нагадує лишень про райські кУщі
і що за все воздасть, як прийде час.
Ніхто не чує Батька і не хоче:
багаті, бідні, нЕхристі, ченці...
Мо' схибив Богослов й не те прорОчив,-
зречеться Бог творінь своїх в кінці. 
А Сатана роззявить пекла пащу,
в гордині переможця повелить:
"Агов, сюди, невігласи пропащі,
тепер запізно прощення молить!"
Чи буде так, чи ні,- ніхто не знає...
Про те багато точиться розмов...
Мо' ми самі зробили пекло з Раю,
занапастили душу, серце, кров?
Безцінному - ярлик цупкий з ціною.
Священники, ченці ростЯть пиху.
Чи відвернЕться Бог до нас спинОю?!
Чи волю дасть плодитися гріху?!