Провокац я-8

Як тюльпан, як землі провокація,
Після льоду й холодного снігу,
Я неначе художня абстракція,
Що знайшла свою форму і втіленння.

У цілунку стулились пелюстки -
У них скоро розкриються губи,
Й перше слово злетить з їхніх уст,
Й невідомо, яке воно буде.

Може, тато чи мама, а може -
Наче криком ввірветься у скроні,
Чому я народився? - тривожне,
Чому маю палати червоним.

Чому маю, як прапор, зоріти -
І робити вид - що знаю путь,
І в сирім зимно-свіжім повітрі
Одурманювать запахом суть.

Чому маю зривати тривожні -
І спокійні, ледь заспані взори,
Й майоріти, як гасло, спроможний -
Лиш зівяти в задавнену пору.

Нащо маю давати надію -
І будидь з чорно-білої сплячки,
Вчить літати, хоч сам безнадійно -
Врився в землю цибулькою лячно.

Чому в голову - надто велику -
Не укладено красних думок -
Чом кричу - і в червоних окриках -
Глохну сам, як весняний струмок.

Чом я є, як омана весняна,
Після зимно-снігової правди -
Чом хитаюся пяним зиг-загом,
В своїх мареннях - геть безпорадний.

Нащо маю - я кольором крові -
Проливатись на вимерзлі груддя,
Чому маю вмирать пурпурово
На очах у сліпого безлюддя.

А тому що тюльпан - в нім скриває,
Серця ритм весняна необачність,
Усі бачать, а що? - ледве знають,
Усі видять - ніхто не завбачить.