Вiчний рух

Веселка з  річки воду п'є.
Хвилює те, що  та охоче,
Бере — усе… І не  своє,
Та лине геть, позАсвіт-очі.

А десь, захлюпає дощем,
Можливо,
Зливою проллється...
Ото ж, в собі тамую щем –
Вагу хвилюючого серця.

Веселка в небі, як потік.
Та ще й живий. У вічнім русі.
Життя-буття – короткий вік,
А як хвилює…  Аж, боюся!


Рецензии