Духмяний ранок, пахощі жасмину,
Легенький вітерець розвіяв сни...
Полеж зі мною ще одну хвилину,
До себе обережно пригорни.
Хай зачекає безліч справ допоки,
Яскраве сонце вийде із-за хмар,
І полетять сороки у всі боки,
Розносити пліток в'язкий нектар.
Мені було незатишно й самотньо,
Та я чекала на весну свою,
Спиняла час, який летів в безодню,
Та вірила у казку чарівну.
Щодо пліток, нехай ідуть до біса...
Ми зараз не про вічне, а земне.
Твої вуста, як запашна меліса,
Хто не кохав, той щастя не збагне.
Немає випадкового нічого,
Все мусить бути саме так, як є.
Навіщо ця людська пересторога...
У світі кожен мріє про своє...
Нема випадкового н чого
© Copyright: Людмила Кучер, 2021
Свидетельство о публикации №121052502871
Свидетельство о публикации №121052502871
Рецензии
