Сон-88

Бути серед космонавтів -
Краща мрія із дитинства,
Та чомусь вона збуватись
Не спішить яскраво й з блиском.

Все чарівно на орбіті -
Й невагомість, як в хмаринки,
Що й за сто кіло кобіту
Підійме, намов пушинку.

Й вид на землю - як на мячик,
Що у просторі космічнім,
Закотився - куди бачив,
Й залишився там навічно.

Й люди на землі - як браття,
І хороші і не зовсім,
Бо самотність, як багаття,
Спопеляє вічний космос.

Й вміння часом дорожити -
Кращою з людських оман,
Час розсипавсь на орбіті -
Наче буси із корал.

І життя - немов вигадка,
Невідомої істоти,
Що не має жодних гадок,
Як летіти без пілота.

Їда з тюбиків під настрій,
Що дозована до грама,
Щоб не хтілось обїдатись,
Дивлячись на панораму.

Все прекрасно на орбіті -
Лиш одна псує незручність,
І від неї ніде дітись -
Як від сонця в день палючий.

Це ковток води - цілющий,
Перероблений з сечі,
Як же пить таку навчусь я -
У космічній далечі.