Схилилися верби над темною водою,
Про що зажурилися?
Може що постаріли із тою журбою,
А тепер ще й віття вітром надломилося.
Були колись молодими, паростю зеленою,
Росли собі, до сонця тягнулися,
Бавилися із вітрами ,стрункі та веселі,
Коли лихо їх спіткало, вони і незчулися.
Налетіли буревії, гнули долу гілля,
Річка хвилями ,штормами буруни котила,
Підтопила аж під стовбур, вимила коріння.
Тож зажура назавжди з вербами здружилася.
Тим так схожі із людьми що з лихом зустрілись, відтоді і в їх житті печаль оселилася.
Колишуться вітром верби тихо над водою, а у серці щемно щемно -
Зажура зі мною.
Зажура
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2021
Свидетельство о публикации №121052302562
Свидетельство о публикации №121052302562
Рецензии