Іду-міркую, чи молюсь,
Я знаю, безпричИнно,
Для мене Ти – Святая Русь.
О к р а й н я, Україно;
НарІжний камінь у житті.
Для зОру – світ ранковий.
Я, безпорадний в каятті,
Покаяттю - готовий!..
До сьогодЕння, не зі зла,
Для мене-малолітка,
Ти не матусею була,
Була — не рідна тітка.
Ти знаєш все. І знає Світ —
Він спОвнений поваги...
Колись, тобою гріли лід
“Бутирки” і “гулаги”;
Кістьми стелили болотА,
ГрунтИ незнаних кОпій.
Усе це Ти, усі літа,
Пила, на вИдих, Опій!
Отам, де кОїлись бої,
У спільній купі крОві,
Твої не-здОлані В о Ї,
Були — правофлангові.
На Вічне ВІче з відусІль,
ПрийдЕшність,
не з оглЯдки:
Твої сини, сини, як біль,
Не потребУють згадки.
.........
(біль - нагадує про себе)
листопад 1998
Твоi Сини
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2021
Свидетельство о публикации №121051705160
Свидетельство о публикации №121051705160
Рецензии