Наталії
Як на траву духмяну сяду,
та в неба задивлюсь блакить,
я для душі знайду відраду -
згадаю молодість на мить.
У височінь здійму долоні,
до сонця, до життя,
давно вже сиві мої скроні
і тихо крають почуття,
що незворотно промайнули
юнацькі звабливі роки.
Думки до вічності сягнули
і туга сповила думки,
покрився пилом шлях в долину,
струмок не мчить у далечінь;
я тихо в марево порину
у сни омріяних видінь,
та сон і мрія не спроможні
мою розвіяти печаль,
роки-птахи мої тривожні,
не повернути їх нажаль!
Роки - птахи
© Copyright: Романовский Юлиан, 2021
Свидетельство о публикации №121051702794
Свидетельство о публикации №121051702794
Рецензии