Сон-76

Моя память, як колода,
Карт, тасованих роками,
В них немає випадкових,
Королів, вальтів і дам.

В них портрети рідних й близьких,
Вгадуються в різних мастях -
Піка, трефа, бубна, чирва -
Розкладаються в пасьянсі.

Я тасую їх - й розклади
Роблю на життя - даремно,
Память привести до ладу -
Важко в мізках несистемних.

Але стала помічати,
Що обличчя й силуети.
Дам та королів на картах -
Помінялись на портретах.

Наче хтось змінив колоду -
Й поміняв її на іншу,
Вирази облич та врода -
Стали наче потойбічні.

Кличу мамою - я жінку
З дивним виразом обличчя,
В півтонах і піввідтінках,
Що нові мені й незвичні.

Кличу батьком - короля я,
Що на батька геть не схожий,
Я його не памятаю -
Й пригадати геть не можу.

І обранець мій - валетом
Не звичайним мені здався.
Він неначе був поетом,
І кохав мене авансом.

Я не вгледіла, як звикла
До проявлених портретів -
А із памяті геть зникли,
Бувші образи й сюжети.

Ну, а потім - мені здалось,
Що люблю їх повсякчас.
І, як в карти, розкладаю -
Давній, звірений пасьянс.