Первая любовь

     Н. Бидненко
Знов згадалося і не забулося:
Ніжні потиски теплих долонь…
У сільських непримітних завулочках
Як нам сяяв кохання вогонь!
Та хурделиця пам’яті сивої
Замітає дорогу назад…
О якими були ми щасливими,
Лиш для нас був тоді зорепад.
Хай далеко ти: там, за завіями,
У минулій навіки весні –
Пеленаю рожевими мріями
Ті любов’ю освячені дні.
І сьогодні, порою досвітньою,
Знову пестую спомини ті…
Я ніколи не буду самітньою,
Бо кохання в моєму житті.

***
Снова вспомнилось, не забытое:
Пожатие нежное тёплых ладонь...
В сельских простых закоулочках
Любви освещал нам дорогу огонь!
Но вьюга памяти седой
Заметает дорогу назад...
Какие мы были счастливые,
Лишь для нас тогда был звездопад.
Пусть далёко ты там за заносами,
В промелькнувшей навеки весне -
Пеленаю  я во всё розовое
Те любовью священные дни.
И сегодня, порою рассветною,
Вспоминаю я с нежностью дни..
Никогда одинокой  не буду я,-
Есть любовь в моей жизни, пойми.