Ми намагалися кохати
як вперше, щиро і не раз…
Тебе ж тягло в свої пенати
і доля розлучала нас.
Її ти у руках тримала,
колишня рибко золота,
а гру, майстерну для загалу,
не в силі скрити пустота…
Спасибі осені лілеям
і високосній тій весні.
Була ти феєю моєю!
Усе немовби уві сні…
Але нарешті я проснувся,
вуаль опала із очей.
Не гнув тебе і не зігнувся,
лише тягар упав з плечей.
Існуй собі в своїх пенатах,
пиши романи і листи…
Той світ уже не врятувати,
кохання наше… не спасти.
01.05.2021
Не спасти
© Copyright: Олександр Мачула, 2021
Свидетельство о публикации №121050103933
Свидетельство о публикации №121050103933
Рецензии