Ніч пройшла і на обрії сонце
Підіймається, ніжить на травах росу
І виблискує сяйвом кожне віконце.
(Спогад цей за життя я в собі пронесу).
Хтось знаходить, хтось губить підкови.
Кому щастя і слава приходять нараз.
Та життя, як усе — випадкове,
Повне радощів і неприємних образ.
Я нічого не вдію з собою.
Спогад про юність крає серденько моє,
І душа моя грішна покою
Ні на мить, за життя що пройшло, не дає.
Цвіт калини я згадую знову,
Що так рясно в моєму садочку цвіла,
Де з мамою в тиші вели ми розмову.
(Пам’ятаю її незабутні слова):
- Доню! Бути щасливою легко,
Тільки треба завжди поважати людей,
Не дивися на бідного зверху,
Не закрий перед ним в своїй хаті дверей...
Пам’ятаю завжди цю розмову
У садочку, де рясно калина цвіла.
І взяла той наказ за основу -
І тому я щасливою стати змогла!!!
Цвит калини
© Copyright: Вера Кириченко, 2021
Свидетельство о публикации №121042701972
Свидетельство о публикации №121042701972
Рецензии
Просто расчудесные чтихи Верочка! Люблю твои вирши на мове!
Очень душевно, молодо и проникновенно! КРАСИВО!
Лора от сердца!
Лариса Евмина 24.06.2022 11:15 • Заявить о нарушении
Очень душевно, молодо и проникновенно! КРАСИВО!
Лора от сердца!
Лариса Евмина 24.06.2022 11:15 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.