...І потиснути руки. Миттєво відчути тепло...
Пожаліти – одразу, миттєво, – що треба прощатись,
і одразу, миттєво, бажати в той день повертатись –
день, коли нам у всьому, буквально у всьому везло.
Вже у тім повезло, що ніхто – ані ти, ані я –
навіть гадки не мали, що зустріч відбутись повинна.
І ніхто не боявся спізнитись. Й жіночу провину
перейнять не могла чоловіча провина моя.
І невинні були: і слова, і надії, і ми –
двоє світлих людей, що готові були розридатись...
І з'єднались долоні в єдину – єдину, без статі,
і нічого, крім дня, щоб сказати: «На пам'ять – візьми...».
Без провини
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121042508239
Свидетельство о публикации №121042508239
Рецензии