Полишить бiль

Я пам’ятаю, любий адмірале,
Що я у квітні, друже мій, живу,
Ми старт з тобою вже високий взяли,
Бо в кораблі життєвім я пливу.

Жила я не в одному, друже, квітні,
І в лютому, і в березні жила,
Та завжди линуть мрії заповітні.
Як квітка, я творила і цвіла.

Від слів твоїх одужаю швиденько,
Й надіюся – полишить серце біль.
Здоровим буде знов моє серденько
і з’явиться кохання вічний хміль.

А сонце дійсно виграє казково,
І неба бачу ясную блакить.
Мене лікує навіть твоє слово,
І серце трішки менше вже болить.

Загніздяться бемолі і дієзи,
І пісня ляже знов на нотний стан,
А з ними будуть навіть і репризи,
І творчість закипить, немов вулкан.

Ми будемо з тобою ще творити,
Творіння полюбилось читачам,
А серце більше спробую любити,
Воно потрібне, друже, й Королям.

Твої я настанови пам’ятаю
І обіцяю виконати їх.
Що мрію весняніть – не забуваю.
Хоч в осінь вже давно мій шлях проліг.

22.04.2021 р.


Рецензии