В чагарях зростала дика вишня,
зацвітала дрібно навесні
і журилась самоті невтішній,
марила садочком уві сні,
що в селі розбили біля хати,
де доволі яблуньок і груш,
щоб було з ким щиро розмовляти
і з небес приймати теплий душ.
Прокидалась - чагарі дрімучі,-
ні одної рідної душі
і за крок в рівчак зривалась круча,
що щорік крутіша від дощів.
А в цю зиму хижий, лютий вітер
(так бува куражиться зима)
обламав тонкІ вишневі віти,
а затим і крону їй зламав.
Чагарі зітхнули:"Вмерла, бідна,
вдалині від саду, від села..."
Та диви, вціліла вітка в квітні
всупереч недолі зацвіла.
Вишня
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121042004184
Свидетельство о публикации №121042004184
Рецензии