Я не знаю, чому так важко,
Так незатишно у душі.
Чом вона, наче в клітці пташка,
Коротає похмурі дні.
Часом навіть нема терпіння,
Наче тягне тягар на дно.
Скину, мабуть, я те каміння,
Душу хай не смутить воно.
Із каміння збудую шлях свій,
Що до щастя й тепла веде.
Навіть прикростей марний гравій
Я додам в покриття тверде.
Щоб надію в душі зігріти,
Розмотати думок сувій,
Вздовж дороги посію квіти
Із насіння солодких мрій.
Одягнувши святкове плаття,
Розмалюю, як дивний скарб,
Найдорожчу дорогу щастя
Кольорами найкращих фарб...
Дорога щастя
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121041907593
Свидетельство о публикации №121041907593
Рецензии