Мандрую людськими серцями давно
Розкладаю не раз там багаття.
Та вранці збираю лиш попіл його.
Зберегти як вогонь— без поняття.
Зола напресована в старий мішок
Переношу я досвід з собою.
Грузить на плечі життєвий урок
Покидаю серця з самотою.
Є холодні, гарячі та тісні місця
До кохання дорога терниста.
Відкриваю для себе різні серця
Де сприймають мене за туриста.
Відпочив, попрощався, і далі у путь!
Я ще вірю! Так вірю, дай Боже!
Ці серця до одного колись приведуть
Що на них абсолютно не схоже.
Мандрую людськими серцями давно
© Copyright: Андрюша Рошкович, 2021
Свидетельство о публикации №121041702066
Свидетельство о публикации №121041702066
Рецензии
