Сон-69

Я несуся у сніг на машині,
І не бачу дороги й на метр,
Розбігаються врозтіч сніжинки,
Забиваючись з страху в замети.

Під колеса кидаються рвучко,
Пікінчивши з небесним польотом,
Я несуся на них неминуче,
Не звертаючи в бік анітрохи.

Щоб розгледіти сніжну дорогу,
Я вдивляюсь до сліз уперед,
Та не бачу засніжений номер
Тих авто, що обгонять мене.

Я одна на пустинній дорозі,
Що не знати куди заведе,
Стеле сніг накрохмалену постіль,
Й терпеливо загублених жде.

І на що я надіюсь, як тисну
Педаль газу до болю в нозі,
Куди прагну доїхати швидше,
Поки ще не скінчився бензин.

Поки легке авто не застрягло,
Серед снігу, згубившись без вісті,
Нащо думаю я про погане -
От і все  - я буксую на місці.

Де я в білу метіль опинилась,
Не підкаже застиглий пейзаж.
Відчуваю, що з шляху я збилась,
І по тілу блукає мандраж.

Я включила в пітьмі дальнє світло,
Й не повірила власним очам -
Я застрягла автівкою в лісі,
Безнадійно згубивши свій шлях.

Стукотіло в вікно сухе гілля,
І дерева скрипіли у лад.
Наганяючи страх божевілля -
В бескінечно-нудний снігопад.